За всіма сучасними подіями достатньо непомітною пройшов 100-річний ювілей знахідки гробниці Тутанхамона.
Але ми не можемо пройти повз цю визначну подію і не написати хоча б кілька тез про цю подію.
Отже, 16 лютого 1923 року, сто років тому був знайдений кам’яний саркофаг єгипетського фараона Тутанхамона.
Гробниця Тутанхамона – єдине нерозграбоване поховання єгипетського фараона, що дійшло до вчених майже в первозданному вигляді. Тому відкриття гробниці Тутанхамона вважається однією з найбільших подій в історії археології. Це відкриття було зроблено двома англійцями, єгиптологом Говардом Картером і археологом-аматором-інвестором розшуків лордом Карнарвоном.
Пошуки гробниці тривали довго. У Долині Царів на той час начебто розкопали все, що можливо, і нових знахідок не очікувалося. Більше того, багато дослідників навіть висловлювали сумніви щодо реальності існування такого фараона. Однак Картер був упевнений, що усипальниця Тутанхамона має бути десь тут. Вчені не розлучалися з надією, що, можливо, вдасться знайти все поховання цілком.
Перша теза. Кімната, де знаходився саркофаг, була наповнена таким безліччю дорогоцінних предметів, що для їхнього розбирання знадобилося цілих п’ять років. Саркофаг був золотим та містив понад 100 кг чистого золота.
Друга теза. Тутанхамон вступив на престол у віці близько 10 років, помер на 19-му році життя, не залишив законного спадкоємця, що призвело до складнощів у престолонаслідуванні.
Третя теза. Навіть після відкриття гробниці Тутанхамон залишається другорядним фараоном свого часу. Правління Тутанхамона не відзначилося нічим значним, крім поверненням від культу бога Атона до культу бога Амона. Археолог Говард Картер, який виявив гробницю Тутанхамона, заявив: «За нинішнього стану наших знань ми можемо з упевненістю сказати лише одне: єдиною примітною подією його життя було те, що він помер і був похований.»
Четверта теза. Боги таки вплинули на посмертну історію Тутанхамона. С права в тім, що усипальниці для фараонів та членів їх сімей будувалися заздалегідь. Зміна основного бога призвела до того, що було змінене місце столиці і майбутнього місця поховання Тутанхамона. Але по причині недовгого життя Тутанхамона нову гробницю у Фівах не встигли завершити. Тому він був похований у достатньо скромній і поспіхом зробленій гробниці у Долині царів. Вона поступається у розмірах порівняно з іншими гробницями XVIII династії. Тому вона виявилася майже незайманою розкрадачами (знайдено сліди двох проникнень стародавніх грабіжників, яким, очевидно, завадили вчинити злочин), що прославило цього фараона у наші дні.
П’ята теза. Дослідження ДНК показало, що батьками Тутанхамона були брат і сестра (імовірно фараон Ехнатон та його безіменна сестра). Тому він успадкував тяжкі генетичні захворювання (розщеплення піднебіння, клишоногість). Дослідження крові показало, що він помер від малярії. Дослідження мумії показали, що незадовго до смерті фараон зламав ногу. Кістка належним чином не зросла і почала відмирати, що зробило юнака сприйнятливим до інфекції.
Шоста теза. Легенда про «прокляття фараона». Лорд Дж. Карнарвон, який фінансував розкопки, майже через рік раптово помер від запалення легень. Він хворів на астму. І відразу преса почала поширювала чутки про «прокляття фараонів», що нібито призвело до загибелі першовідкривачів гробниці. Згодом було нараховано до 22 «жертв прокляття», 13 з яких були безпосередньо присутніми при розкритті гробниці. Серед них перераховувалися такі великі фахівці, як відомий американський єгиптолог Брестед, автор граматики єгипетського мови Гардінер, професор Дейвіс. Однак факти свідчать про те, що абсолютна більшість учасників експедиції Картера досягла похилого віку. Середня тривалість їхнього життя становить 74,4 роки. Брестед помер у віці 70 років, Гардінер – 84 роки, Дейвіс – 71. Сам Говард Картер помер останнім у 1939 року у віці 64 років.