У грузинів є прислів’я: «Гість — дар Божий». Цього виразу достатньо, щоб описати, наскільки важливий гість для грузинського народу, і наскільки це гостинна нація.
Звичаї гостинності зародилися тисячі років тому й досі залишаються частиною самобутньої культури.
Тому кожен турист стає бажаним гостем. Його зустрінуть із відкритою душею, щедро пригощаючи вином і смачною їжею, які обов’язково приправлені національними піснями, танцями та нескінченною кількістю тостів.
Чим запам’ятається Грузія
Насамперед феноменом господаря грузинського столу, відомим за межами країни як «Тамада». Тамада очолює торжество, і йому відведено найпочесніше місце. На цю посаду завжди обирають людину, наділену особливими якостями. Вона має бути освіченою, обізнаною в історії та культурі Грузії, сповненою красномовних, музичних, комунікативних і гумористичних талантів, щоб розважати гостей своїми віршами, піснями чи розповідати цікаві історії під різноманітні тости. А їх у Грузії знають щонайменше 300, і деякі з них обов’язкові для кожного заходу, незалежно від його масштабів.
При цьому грузинська кухня — це справжнє мистецтво, де поєднуються різні технології приготування, правила сервірування столу та супутні ритуали. Її неможливо уявити без хачапурі, яке вирізняється з-поміж інших різновидів своєю оригінальною формою, а також без соковитих хінкалі чи солодкої чурчхели.
На окрему увагу заслуговує вино. У країні виробляється понад 500 сортів різної зрілості та кольору.
Дивовижний рельєф місцевості, де гори плавно перетікають у долини, і м’який клімат створили ідеальні умови для вирощування виноградної лози, плоди якої стали не тільки сировиною для ароматного вина, а й більш міцних спиртних напоїв.
Так, перший грузинський коньяк розлили в Тбілісі 1887 року. Ідея виробництва за класичною технологією належить відомому грузинському меценату та бізнесменові Давиду Сараджишвілі, який відкрив першу фабрику 1884 року. Допомагав йому в цьому Жан-Батист Камю, засновник французького коньячного дому Camus.
Після того як Давид вивчив хімічний аналіз традиційних сортів винограду та з’ясував, що за органолептичним і хімічним складом вони дуже близькі до французьких сортів «фоль бланш» і «коломбарі», він відкрив перший коньячний завод у Тбілісі 1887 року. Розливом коньяків і лікерів на його підприємстві керували французькі фахівці — Журді та Бурдон.
Традиції, закладені Сараджишвілі, стали фундаментом для сучасних коньячних технологій, які сьогодні використовуються в грузинських винокурнях.
Кожен турист, повертаючись із Грузії, залишить у пам’яті ще одне яскраве враження. Це музика та національний танець, який зазвичай супроводжує застілля й повною мірою відображає дух і характер грузинського народу.