Термін моїх французьких документів закінчувався. Новина про те, що запланований авіапереліт за новими документами скасований, змусила мене засоватися на стільці. За французькими правилами, під час карантину документи, термін яких спливає з 16 березня по 15 травня, продовжили на півроку. Мій дозвіл закінчувався 16 травня. Листи та дзвінки в префектуру були безуспішними. І я почав пошук шляху, як мені повернутися до Франції…
Skyscanner проклав мені складний маршрут з двома пересадками: Берлін — Амстердам — Париж — Ніцца вартістю близько €500 в один кінець. Зазвичай переліт з Берліна до Ніцци і назад коштував мені не більше €100 у два боки. Я подзвонив у французьке посольство в Німеччині та отримав пораду: через сайт Air France можна придбати квитки на літак до Парижа, який курсує двічі на тиждень, вівторок і четвер. Там зробити пересадку на авіарейс до Ніцци. Не роздумуючи, я придбав квитки. Тут хочу звернути увагу, що даний рейс не відображається в системах пошуку, краще дивіться такі рейси на сайтах авіакомпаній країни, куди ви прямуєте.
Для того, щоб здійснити політ з Німеччини до Франції, довелося роздрукувати та заповнити спеціальний формуляр. Суть документа: у вас повинна бути поважна причина чи французькі документи, що підтверджують ваше постійне місце проживання у Франції. Можна також летіти з робочим візитом або здійснювати транзитний переліт, якщо ви іноземний громадянин.
В берлінський аеропорт Тегель я прибув о 8:00, мій виліт в Париж був о 9:45. Зазвичай завантажена траса була вільною, ми швидко доїхали в аеропорт. Тут зустрічали тиша та порожня парковка. Майнула думка: може я сплю, і це якийсь дивний сон, що я кудись лечу, коли практично весь світ на стопі?
В аеропорт можна зайти лише при наявності квитка на авіапереліт, проводжаючих не пускають. Обов’язковий атрибут: захисна маска. Таблиця вказувала всього на два авіарейси: мій, в Париж, і Lufthansa в Мюнхен. До чого я буду довго звикати, так до всіляких розміток, які закликають тримати дистанцію. В аеропорту Берліна це 2 метри. За виконанням цього правила стежить контролер: підходить до пасажирів, якщо вони забувають про відстань. Далі все більш-менш стандартно. Єдине: під час здачі багажу мене попросили заповнити документ, яким я підтверджував, що у мене немає симптомів COVID-19. По дорозі на посадку я звернув увагу, що всі магазини Duty Free зачинені. Працювала одна кав’ярня без можливості присісти за столик. Я взяв чай і розгубився: як його пити з маскою на обличчі?
Крім того, що час вильоту перенесли на 50 хвилин, трапилася ще одна історія: всі пасажири вже були на своїх місцях, а капітан корабля і стюардеси чогось метушилися біля входу. Згодом оголосили, що один пасажир затриманий поліцією, і ми чекаємо до з’ясування ситуації. Як я зрозумів, виникли якісь розбіжність в правилах Німеччини і Франції в період пандемії, але що саме сталося, сказати не можу. В результаті пасажиру таки дозволили летіти. У мене перевірили посадковий талон і збіг мого імені з паспортом, про заповнені папери не питали. Плюс ще одна година очікування, яка мене змусила трохи понервувати. Три години на пересадку в Парижі скоротилися до 45 хвилин, а хто був в аеропорту Шарля Де Голля, знають про відстані між терміналами…
Пасажири в літаку сиділи через одне крісло. Тобто авіакомпанії перевозять в середньому на 30% менше пасажирів. У літаках не годують і не пропонують чай чи каву. Рекомендую взяти щось з собою, якщо у вас довгий переліт або ви летите з пересадкою, інакше будете голодувати, як це трапилося зі мною.
У Парижі обстановка мені здалася більш розслабленою. У Франції був лише другий день, як послабили карантинні заходи. Не було контролерів, рекомендована дистанція 1 м. Все зачинено, і моя надія на круасан з кавою залишилася в мріях аж до прильоту в Ніццу. Формуляри, які я підготував для цієї поїздки до Франції, у мене ніхто не перевіряв.
Летимо далі. Все так же повна тиша: похмурі обличчя в масках, не видно стюардес, які зазвичай снують по салону. Дуже дратує маска, яку я практично не знімав вже 5 годин: гумки тиснуть на вуха, важко дихати, болить голова, дуже хочеться їсти, бо ж зранку не було ні крихти в роті. В Ніццу ми прибули вчасно, на паспортному контролі перевірили лише документи, що підтверджують моє проживання у Франції, формулярами та анкетами так ніхто і не поцікавився. Можливо, перевіряють вибірково? Я помітив, що деякі пасажири просували в вікно прикордонникам файли з паперами.
Поїздка була виснажлива, загалом я провів близько 8 годин в масці, в закритих приміщеннях, у компанії не найвеселіших людей. Це був єдиний рейс, який прийняв аеропорт Ніцци за цілий день. У цей день мало бути відкриття кінофестивалю в Каннах, і зазвичай наповнений кіномитцями з усього світу аеропорт був порожній. Канни зустріли мене сонячним світлом, порожніми вулицями, зачиненими ресторанами і свіжим морським повітрям.
Сергій Николайчук – засновник проекту «iberlinlover – свои люди в городе», організатор української вечірки на Берлінале, учасник проекту kul’tura, що просуває сучасну українську культуру в Берліні. Космополіт, живе на дві кіностолиці: Берлін і Канни.
Instagram: iberlinlover
Фото: Сергій Николайчук