Це той випадок, коли мумія «утворилася» і зберіглася завдяки унікальним природним умовам. Так звана природна муміфікація. Ця знахідка призвела до перегляду доісторичних періодів, оскільки виявилося, що цивілізація кам’яної доби була розвиненіша, ніж вважалося до цього.
Мумія стародавньої людини була знайдена 19 вересня 1991 випадково двома німецькими туристами на льодовику на висоті 3200 м над рівнем моря, який знаходиться в Тірольських Альпах. Зразу про особливості цього місця, яке в подальшому вплинуло на «подорожі» мумії. Спочатку вважалось, що тіло було знайдено на австрійській території. Тому воно було передано в морг міста Інсбрук. Але 2 жовтня 1991 року після вимірювання проходження кордону по місцю розташування знахідки було встановлено, що тіло було виявлено на території Італії, в 93 метрах від кордону з Австрією. Тому згодом воно було передане в Італію. На місці знахідки встановлено чотириметрову пам’ятку з каменю у формі піраміди. З 1998 року мумія виставлена в музеї археології в Больцано, Італія.
З назвою цієї людини була не менш складна історія. Було багато варіантів. Результат виявився не однозначним. В Австрії мумію назвали Етці, а в Італії мумія відома як Сімілуанська людина або Тірольська льодова людина.
Австрійське ім’я придумали репортери і походить воно від назви долини Етцталь, яка розташована біля місця знахідки. Воно виявилося більш популярним. Тому часто використовується термін «льодова людина Етці». Складнощі з іменем в Австрії були пов’язані з тим, що найближча до місця знахідки географічна назва – Хауслабьох.
Всі початкові дослідження знахідки були зроблені в австрійському інституті історії первісного суспільства та ранньої історії Інсбрука. Аналіз ДНК в університетах Оксфорда і Цюріха показав, що вік мумії становить приблизно 5300 років. Мумія добре зберіглася завдяки тому, що була вморожена в лід. Під час вилучення тіла без археологічних інструментів (за допомогою відбійного молотка та льодорубів) було пошкоджено стегно. Крім того, присутні брали частини його одягу як сувеніри.
Враховуючи унікальність знахідки та її стан, було проведено дуже багато досліджень. Був відтворений зовнішній вигляд. Наприклад, спеціальними дослідженнями ДНК визначений колір очей Етці. Кількість виявлених фактів дуже велика. Про це є достатньо докладна стаття на Вікіпедії. Наведемо найбільш цікаві з нашої точки зору факти.
Ріст Етці становив приблизно 165 см, вага — 50 кг, вік — 45—46 років. Аналіз пилку, часточок пилу та зубної емалі показав, що дитинство Етці провів недалеко від Больцано, Італія. Потім жив в долинах, які знаходяться північніше на 50 км.
Дослідження пропорції гомілки, стегна і тазу показали, що за життя Етці доводилося довго пересуватися горбистою місцевістю. Можливо Етці був пастухом у високогірних районах.
На тілі Етці знайшли 57 татуювань у формі хрестів, ліній і точок. Татуювання робилися втиранням вугільного пилу в розрізи на шкірі. Вони збігаються з точками акупунктури. Тому припускається, що це не прикраса, а сліди лікування.
Цей знімок відтворює розташування тіла Етці і його спорядження в той момент, коли він був виявлений. При собі Етці мав два кошики, мідний сокиру, двометровий лук, кам’яний ніж, сагайдак зі стрілами. Всі ці предмети збереглися.
Глибоко в плечі Етці був знайдений наконечник стріли.
Зображення самої мумії ми не публікуємо – воно не дуже приємне на вигляд. Хоча цікаве. При бажанні запитаєте у Гугла.
Для інформації. У Єгипті технологію штучної (або рукотворної) муміфікації почали використовувати у часи Нового Царства – XVI по XI вв. до н.е., тобто менше 3800 років тому. До цього там в же використовували технологію покриття золотом, що не зберігало м’які тканини від розкладу.
Теж для інформації. Поряд з природною та рукотворною муміфікацію є ще так звана само муміфікація. Приклад – мощі святих у Ближніх печерах Києво-Печерської Лаври (преподобний Нестор Літописець, іконописці Аліпій Печерський та Григорій, останки епічного героя Іллі Муромця та інші). Цей приклад дуже близький до нас, тому складний для поверхового обговорення. Нам простіше навести приклад тіл деяких буддійських монахів, які після смерті без додаткового втручання (бальзамування) перетворились в мумії. Цьому сприяв спеціальний піст, при якому постійно зменшувались обсяги їжі і організм переходив на ендогенне харчування (харчування за рахунок накопичених організмом запасних речовин).