Письменниця, мандрівниця і супермама Наталя Снігур разом з чоловіком Єгором і трьома дітьми – Марією, Яном і Мілою вирушили у травні у далеку подорож до Азії, на острів Шрі-Ланка. І попри страшенну повінь, небезпеку джунглів та дуже гостру їжу, отримали незабутню пригоду-відпочинок.
Ото психанули!
Їхати в таку довгу і далеку подорож з трьома дітьми 14, 11 і 6 років – це не тільки весело та цікаво, а ще авантюрно й ризиковано. Але ми, батьки, «психанули» – і вирушили мандрувати всі разом.
В дорозі все пройшло чудово. Дітвора добре перенесла переліт з пересадкою, який тривав більше ніж півдоби.
Коли ми летіли на Шрі-Ланку, я дивувалася: чому у літаку зовсім нема дітей? Тільки дорослі. Тільки мешканці острова. Туристів зустріли буквально кілька за весь час гостювання у цьому чарівному краї.
А тут таке…
Коли побачила океан, величезні хвилі, варанів під ногами, джунглі з п’явками, комах і зрештою повінь, зрозуміла, чому сюди зазвичай не приїжджають з дітьми. Хіба що в дорогі пляжні готелі, де не місце екзотиці. Яке щастя, що ми це збагнули вже потім! Втім, погода “бунтує” на острові не часто, просто ми на неї натрапили. Зате скільки цікавого побачили діти, познайомилися з дивовижним островом, пожили незвичайним життям. І яке щастя, що нас постійно щось оберігало. Наприклад, у Туреччині, де комфорт і всі умови, майже кожного разу хтось з дітей хворів. В Лондоні мене відвезли в лікарню з гіпертонічною кризою. А тут все було добре, незважаючи на інший клімат, нестерпну спеку та їжу, так не схожу на нашу. Дякую небесам за це.
По приїзду дітям все було в радість: І океан з серфінгськими хвилями, від яких в мене ставався інфаркт кожну хвилину, і варани на кожному кроці, і хвостаті тваринки розміром з щурів, які бігали по даху вілли і роздивлялися нас згори, і літаючі руді таргани, і джунглі, і змія, яка припливла до нас, коли сталася повінь.
Нічого з того недоброго, чим нас лякали перед поїздкою до Шрі-Ланки, не збулось.
Погані дороги? Ось і ні, дороги нормальні, точно, кращі ніж у нас.
Гостра їжа? Зате смачна. Звикли до термоядерних страв за декілька днів. Підсадили нас гостинні шрі-ланкійці на спеції. Коли повернулися додому, тиждень їжа здавалася прісною.
Сезон дощів
Майже два тижні ми насолоджувалися сонечком. Правда, в кінці нашої подорожі-пригоди сталася злива, а потім повінь… Дякуємо, що хоч цунамі не приходило. Через стихійне лихо у всіх в кранах не було води, а у нас вона була! А коли і наш будинок наздогнала безводна доля, то милися надворі, просто неба – і це було кайфово! А ще нам вимикали світло на півгодини. Але ми не здавалися: діти грали у шахи, а я йшла спати.
Коли повернулися в Київ, влаштувала епічне прання. Аж раптом у десятій порції свіжовипраної білизни, серед футболок і суконь… знайшлась мушля! Не знаю, як вона опинилася тут. Це ж треба – пробралася у валізу, заховалася між речей, стрибнула в машинку, не розкололася в центрифугах (чи як їх там?) і, усміхнена й непошкоджена, викотилася мені в долоню – привіт з Шрі-Ланки від Океану!
Місцеві янголи
Наші господарі жили поряд. Вони були нашими янголами-охоронцями. Міланти нам все розповідав, запропонував піти подивитися, як народжуються черепахи. Вночі, на березі, він знає це місце. Одного разу питає: хочете в джунглі? Так, хочемо. Рушили. Гора, неймовірні краєвиди, буддійський храм… Ми мали повну свободу – мандрували у природні парки, відвідували цікаві місця. Головне – не лінуватися. О 5-й ранку господар запрошував нас до авто, ми поверталися додому у захваті, а океан залишався на вечір.
Нас годували так: ставили тарелю рису, а до нього ще приблизно до десяти різних закусок – щось схоже на салати. Щось неймовірне – з ананасу, бананового дерева, квітів банану. Ми попросили зменшити кількість спецій, а господарі здивувалися – це ж так смачно. Втім, вдома ми вже хотіли повернутися до гострої їжі. У наших господарів був свій сад. Ян щось про ананаси. Міланти сказав – поїхали. Повіз на ринок, де повно небачених фруктів…
А взагалі сенегальці – дуже розумні, ерудовані, знають англійську. Люблять спорт у англійському стилі – крикет. На свята дівчата ідуть в школу у білих сукнях, а хлопці – у білих шортах і білому взутті. І незмінно посміхаються. Чоловіки зазвичай ходять в саронгах, жінки – в сарі. Єгор (наш тато) купив собі такий саронг – майже спідницю.
Поради для подорожей у екзотику
По-перше, треба мати чіткий план подорожі, бо з дітьми це відповідальніше. Нам радили – зніміть житло на кілька днів, заплатіть посереднику і господарям, і потім шукайте собі щось самі, на місці. Та оскільки ми їхали з трьома дітьми, то винайняли будинок на тиждень ($70 за добу) . Далі ми жили у того самого господаря, але дійсно, на новому етапі заплатили у 2 рази менше ($35), бо при наймі житла 50% відсотків ти платиш посереднику.
По-друге, треба брати добре облаштовану аптечку, бо в чужій країні інші ліки, і ти розгублюєшся у аптеці з незнайомими коробочками та пляшечками.
По-третє, треба зважати на те, що дітям завжди потрібні розваги – ігри, олівці, розмальовки. Бо крім екскурсій і пляжу є ще чекання в аеропортах, довгі вечори.
Треба брати засобі від комарів з собою, бо місцеві репеленти дорогі і не відганяють комах, а увечері їх буває багато.
У дорогу ми брали з собою фітнес-батончики, які продаються в супермаркеті – з горіхами, з чорносливом, ми підгодовували ними себе і дітей – це непогана економія.
Запитай нас чи захотіли б поїхати на Шрі-Ланку, знаючи, що там будуть хвилювання, пов’язані зі стихією? Відповімо – так! По-перше, все було не так страшно, по-друге, саме у атмосфері пригод і побутових випробувань зміцнюються стосунки, з’являється спільний досвід. Це так чудово, коли у буденні дні є що згадати усій сім’ї!
Фото – Наталя Снігур
4коментаря