Туристичні «Дороги сиру» є у Австрії, Франції, Італії. Не відстають і українці. Отож ми дізнавалися, куди йти і їхати туристам, щоб побачити як робиться сир і спробувати його на фоні карпатських гір.
На другу Пречисту, 21 вересня, худоба урочисто спускається з гір. Вівчарі, пастухи і ватаги повертаються додому, за ними слідом везуть надбаний за літо сир, щоб роздати його господарям – у залежності від кількості худоби і її удійності. Для місцевих сир – основна їжа, на ньому звично тримається раціон гуцульської сім’ї. На кожному столі завжди є бриндза – перетертий з сіллю сир, який гарно зберігається і подається майже до кожної страви.
Чи є місце у круговороті сиру в карпатській природі заїжджому туристу? Звичайно, можна купити вишуканий імпортний продукт у супермаркеті. Але перевага карпатського сиру в тому, що гонорові ватаги роблять його для своїх односельців і для себе. Отож, жодної «хемії». Роблять за 500-літньою рецептурою – у дерев’яному посуді, інструментами з бука та смереки. Жодного пластику і консервантів. Вкладають у свою справу всю душу і повагу до рідних традицій. Вівці і корови пасуться на висоті 700 м і п’ють джерельну воду.
На щастя, унікального карпатського сиру поки що вистачає на всіх. Отож приїхавши у Карпати влітку чи навіть взимку, сміливо питайте про дегустаційні сирні зали, напитуйте господаря, у якого є гарна бриндза на продаж. Цікавтесь турами на полонину (де є можливість побувати в будь-яку пору року, і навіть Новий рік зустріти!). Підтримати місцевого виробника – гарна справа. А ще краще – побачити, як живуть і роблять сир на полонині. Плануйте сирні тури на наступний рік – це можливо з травня по вересень.
Рахів: музей бриндзі і гора Лиса
Будете у Рахові – не проминіть осередок єднання овець і людей – Музей гуцульської бриндзі. У квіткових альтанках хочеться посидіти, але директорка пані Ольга Шкуро запросить у музейну кімнату, облаштовану як полонинна стая (хатина, де живуть вівчарі і роблять сир). Розбираємо теорію гастрономічних термінів, дивимося фільм, розглядаємо полонину у ЗD-окуляри, слухаємо звукові листівки. Музей цікавий, але хочеться в гори, на полонину, щоб на власні очі побачити як роблять бриндзю, вурду та будз, про які ми вже щось та знаємо.
Отож наш шлях пролягає на Лису гору. Навколо – гори, хмари, неосяжна свобода і стежка у безмежність – скільки краси ніколи не набридне. Провідник Василь Небела розповідає, що гора Лиса стає більш дружньою до туристів. На галявині, яку місцеві називають “Роза вітрів”, облаштований фестивальний майданчик. Є водогін, гойдалка, альтанка, оглядові майданчики і навіть міні-готель.
На Лисій завжди побачиш овець, які постійно у русі – їм за день треба пройти 10-15 км. Тут же, на схилі стоїть стара стая, де готують сир.
Овеча бриндзя навіть у Рахові на вагу золота, з отриманням географічного ознакування сир продається у брендованих слоїках, і коштує недешево.
У рахівських ресторанах вам запропонують банош з бриндзею. А місцевий шеф Віталій Дубровський (ресторан “Європа”) творить з бриндзі суші, чорні вареники, салати і навіть солодощі. Цікаві сирні дегустації з кінорозповіддю про життя вівчарів влаштовують в Franko’3 / coffee & gallery.
Верховина: де застиг час
На полонині Кринта пасуться 60 корів. Робота тут починається о 5-6 ранку – корів доять і відправляють на пасовисько, а ватаг починає таїнство приготування сиру.
У ватарні ціле літо не гасне вогонь, він гріє молоко і коптить свіжий сир будз. У дерев’яній путері якимось дивом виникає сирна маса, яка потім кладеться на біле полотно і підвішується для стікання. І так триває незмінно 500 років. Навколо ватага панує атмосфера спокою і впевненості, наче час застиг між вічністю і миттєвістю.
На Кринті господарюють ватаг Василь і його помічники. Від “а” до “я” спостерігаємо процес сироваріння, розглядаємо старожитності, насолоджуємося краєвидами. А коли сир готовий – нас запрошують спробувати вареники з вурдою, бринзу, карпатський мед.
Полонина Кринта – повноцінна денна атракція, якщо врахувати підйом на ГАЗ 66 з незрівнянним жартівником водієм Віталієм Спаським, бадьорий піший перехід до стаї, майстер-клас і неспішну дегустацію.
Полонина розташована на висоті близько 1300 м над рівнем моря у Гринявських горах на гірському хребті Кринта-Скупова.
Копальня бриндзи
Саме так, на львівський манер – Копальня бриндзи – назвали дегустаційний зал у Верховині. Повторимо урок карпатського сиру: на столі вурда (легкий сир з сироватки), будз (сир з незбираного молока), бриндза (коров’ячий сир) і бриндзя (овечий). Ще раз їх спробуємо і порівняємо з новими видами сирів, які “по-модньому” роблять полонинні сировари. У Копальні розвеселять наливочками, продадуть сир. А також джеми з ягід, білі гриби і чаї.
Можна одягнутися в гуцульські строї і сфотографуватися, роздивитися весільний одяг молодят, які недавно одружилися. На альпійський манер сімейна історія у гуцулів щиро оберігається.
Сирні плаї
Гуцульські сирні плаї – так називається проєкт, підтриманий Українським культурним фондом. Завдяки йому вивчені, відібрані і інформаційно укладені полонинні господарства, дегустаційні зали, сирні маршрути. Це добре, що до звичних розваг для туристів – трекінг, рафтинг, грибне полювання, приватні музеї – додалася тема з буденного життя гуцулів: полонина і делікатесний сир. У поєднанні з гуцульською гостинністю сирні тури стають справжньою перлиною карпатського туризму.
На стартовому фото – рахівський вівчар Павло Лазарчук. Автор фото Михайло Дорогович Проект «Погляд. Художні портрети відомих і цікавих особистостей Закарпаття».