Унікальним свідченням багатовікової історії та майстерності українських предків є 8 дерев’яних церков, що увійшли до Списку світової спадщини ЮНЕСКО у 2013 році. Ці храми, розкидані по Карпатах, є не лише витворами мистецтва, а й символами духовності та культурної спадщини.
Розбійницьке срібло та золота медаль – Церква Різдва Пресвятої Богородиці
с. Нижній Вербіж, Коломийського р-ну, Івано-Франківської обл.
Наприкінці XVIII століття скарбник розбитого загону благородного (чи не дуже) розбійника Олекси Довбуша Григорій Семенюк прихопив касу, оселився у Нижньому Вербіжі, одружився та став міцним господарем. А на викуп гріхів лісового життя на розбійницькі гроші поставив церкву.
Місцеві краєзнавці вважають, що будівництво церкви розпочалося у 1756 році.
Коли відливали дзвін, Григорій висипав у метал, що плавився, жменю срібла, і ливарники ледь його не побили, мовляв, зіпсував сплав. Насилу відкупився, віддавши коня. А дзвінкий та мелодійний голос дзвона і сьогодні скликає на службу.
У 1809 р. про цю церкву дізнався австрійський імператор Фердинанд і нагородив Семенюка малою золотою медаллю «За заслуги». На той момент минуло Григорію 102 роки. Прожив же Григорій Семенюк аж 114 років. Похований тут же, на цвинтарі біля церкви. У 1956 році церкву відремонтували і за тутешньою модою обшили жерстяними листами з карбуванням, чим, нажаль, порушили автентичність будівлі.
Так церква виглядала в 1928 році
Іконостас Церкви Різдва Пресвятої Богородиці
Повстала з попелу – Церква Святої Трійці
м. Жовква, Львівська обл.
Жовкві є чим здивувати туристів: ренесансна ринкова площа, ратуша, монастирі, фортифікаційна синагога і навіть королівський замок. А ще – ця церква. Першу будівлю церкви звели в 1601 році. В 1719 році вона згоріла. Два роки на пожертвування городян та князя Костянтина Острозького її відбудовували.
А ще через дев’ять років встановили п’ятиярусний іконостас із п’ятдесяти ікон, у якому мальовничі канони давньої Русі поєднуються з ренесансними. Створений майстрами Жовківської школи живопису та різьблення Івана Рутковича на початку XVIII ст. В іконописі втілено новаторський пошук — образи святих наділені елементами українського типажу. Іконостас виготовлений з липи, його декор має глибоке різьблення, яке виконав Ігнатій Стобенський. У 1978-1979 роках церкву та іконостас було реставровано. Приміщення церкви було передано у користування музею, а вже за часів незалежності було передано спочатку православній, а згодом, у 1993 році, греко-католицькій громаді.
