Якось зимового недільного дня ми – невелика група любителів подорожей, об’єднана професійним інтересом, – приїхали на екскурсію на Хутір пана Савки. По-перше, це недалеко від Києва. По-друге, хотілося чогось яскравого, колоритного і смачного. А Хутір якраз пообіцяв: “живу” екскурсію у музеї старожитностей, фольклорні дійства. Та ще й обід прямо з старовинної печі.
Швидко домчалися від столиці до села Нові Петрівці, що за 6 кілометрів від межі міста. Звернули з центральної вулиці – і ось крок за кроком, йдемо наче у дитинство до бабусиної оселі: тин з глечиками, собача буда, криниця, погрібник, побілена хата під соломою.
В’яжемо лико
Хата сміється до світу яскраво пофарбованими віконницями. А назустріч виходить сам пан Савка (за метрикою Леонід). Та він назвав етнографічну садибу іменем дідуся, яке й приросло до господаря садиби.
Киянин Леонід Шилов колись придбав стару хатину, а потім перевіз та встановив на подвір’ї дворянську садибу з Житомирщини. Все своє свідоме життя він збирає старожитності – реманент, рушники, одяг. І вважає, що ці речі, наповнені енергією століть, повинні відчувати тепло людських рук. Тому й екскурсії на Хуторі пана Савки є живими – можна брати знаряддя у руки, кувати, стругати, ткати, прати, молоти борошно. Певне, що для дітей це безцінний досвід! Хоча для дорослих – також!
– Якщо газда набирався оковитої, йому давали в руки лико. Якщо “не в’язав”, значить перебрав!
Інтер’єр хатини – то вже експозиція музею: мисник, ікони, посуд, рушники.
Жіночі чобітки, 19 ст.
Обід з печі
Прогулянка по закутках живого музею переривається закликом господині до обіду. Все справжнє – вогонь, піч. У меню – печеня, налисники (бо Масляна), мед та напої з цілющих трав. Поринаємо у культ українського застілля – з припросинами газдині, примовками, жартами господаря і спогадами гостей про бабусині наїдки, що готувалися на відкритому вогні.
Після застілля йдемо палити опудало. Кажуть, природа навесні одягається у все нове, то треба палити старі образи і негаразди.
Палимо весело, з піснями та примовками, рухаючись по колу. Сонце водити доручаємо парубку, як було у давні часи.
Фотоаматори знайшли калину біля тину і не можуть відірвати камери від блискучих кетягів.
І, врешті – фото з паном Савкою на згадку. День пройшов з натхненням!